Домашня
23 | 01 | 2019
Історичний портал м.Кременець
Кременецький замок PDF Друк e-mail
Написав Administrator   
Середа, 21 грудня 2011, 18:58

Історія замку

Із різних дат, згідно яких започатковане місто, найчастіше зустрічаються три – 1064, 1073, 1226 або 1227 /причому обов’язково згадується замок на горі/.

У більшості польських енциклопедичних словників XIXXX ст., як перша згадка про Кременець подається 1064р. Тоді польський король Болеслав Сміливий, ідучи на Київ, нібито оволодів містом.

1073р. згадується в польського монаха – мандрівника XVII ст. Шимона Опольського. За його версією, король Болеслав Сміливий 1073р., ідучи на Київ з військовою допомогою князю Ізяславові, дійшов до Кременця, але здобути його не зміг. Тодішній володар міста і замку Дениско Мокосій добровільно уступає їх Болеславові Сміливому, за що отримує грамоту на підтвердження права вічного володіння Кременцем та замком за родом Мукосіїв.[12]

Та відсутність відповідних джерел і невідповідність у дійсній даті походу Болеслава відкидає ці дати як невірні.

У багатьох енциклопедіях радянського періоду вперше згадується Кременець під 1226р. У Галицькому літописі за Іпатіївським списком, виданим українською мовою вченим Леонідом Махновецьким, перша згадка про місто подається навесні 1227р. Дослідник уточнив подію, відраховуючи різницю у календарному вичисленні різних стилів і довів, що похід угорського короля Андрія відбувся не 1226р., а навесні наступного 1227р. Ось що читаємо в літописі: А звідти пішов король до Теребовля і взяв Теребовль, і пішов до Тихомля і взяв Тихомль. Звідти ж прийшов до Крем’янця і бився під Крем’янцем, і багато угрів побили й поранили”. Саме під Кременцем галицькому князеві Мстиславу Удалому вдалося зупинити короля Угорщини Андрія.

Водночас археологічні дослідження поч.1970-х рр. довели, що Замкова гора була заселена людьми вже в добу палеоліту, а пізніше – неоліту, бронзи і залізного віку, про що свідчили численні археологічні знахідки. Від палеоліту починаючи, нашарування культурних епох слідують одна за другою безперервно аж до нашого часу.

Знахідки великої кількості скляних браслетів, кераміки та різного знаряддя праці свідчать про те, що Кременець вже в XIXII ст. був значним культурним та економічним осередком Волині.[16] В X ст. на горі було городище, яке до XIII ст. набувало все більше міських ознак. На першу половину XIII ст. Кременецький замок разом із Стіжком, Даниловим та Уніясом становили ланцюг укріплень вздовж гряди Кременецьких гір.[21]

Взимку 1240р. були вписані перші героїчні сторінки в історію фортеці: до його стін підійшла монгольська орда під проводом Гуюк – хана. За легендою оборонці міста заздалегідь обілляли гору водою, перетворивши її на брилу льоду. Всі спроби ворогів захопити укріплення були марними, і вони змушені зняти облогу. Легендарні перекази про спосіб оборони піддаються значним сумнівам: при відсутності водного джерела на горі обілляти водою усю вершину було неможливо. Якщо в дійсності гора була схожа на льодяну, то в цьому більше заслуга погодніх умов(черговість відлиги та морозу).Та і татарам не було потреби довго зупинятися біля окремої фортеці, нехай і боєздатної але з небагато чисельним військом. Та попри все слід віддати належне захисникам Кременця, які були готові стояти до останку та вписали наше місто у світову історію як одне із небагатьох(та одне із перших наряду із Даниловим), яке татарське військо не змогло захопити.

Князь Данило Галицький,правитель Галичини та лідер Галицько-Волинського державного обєднання ,не бажаючи миритися із золотоординською залежністю, готувався до боротьби. Розуміючи, що у відкритому бою шансів нема, князь укріплював міста, “города”, як форпости своєї мілітарної сили.

1255р. хан Куремса рушив на полудневу Волинь і почав пустошити околиці Кременця, прагнучи змусити його теж до підданства. Кременецький посадник князя Данила Андрій вагався, раз казав: я королів, другий раз: татарський. Літописець підозрює, що він був нещирим для Данила, й злорадно оповідає, що се двозначне становище Андрія вкінці не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його крутійством, вказав його схопити й забити. Даремно Андрій відкликувався, що має у себе якусь Батиєву грамоту, – татари тим ще сильніше розлютилися, убили його і вирізали серце. Але Кременця захопити Куремсі не вдалося, і він повернувся ні з чим.[3]

За наступника Куремса, хана Бурундая, чорні часи не оминули твердиню. Заставши зненацька князів Данила та Василька, Бурундай примусив зруйнувати найпотужніші фортеці Галицько – Волинського краю. Лев зруйнував укріплення Данилова та Стіжка, а звідти пославши довірених осіб наказав зруйнувати укріплення Львова. Василько же, пославши, Кременець зруйнував і Луцьк.[3] Трагічні події 1261р. призвели до занепаду замку, і започаткувалося його відновлення десь у 1290-х рр. з ініціативи волинського князя Мстислава.[17]

Значну роль відіграє Кременецький замок у складних з політичної точки зору перепитіях 40-90х рр. XIV ст. Це був час занепаду Галицько – Волинського князівства та боротьби за її землі між Литвою, Польщею та Угорщиною. Під час походу 1349р. польського короля Казимира Великого у Кременці він застає князя литовського Любарта. Для того, щоб врегулювати питання приналежності спірних територій Південної Волині, було укладено двосторонній договір між Казимиром та Любартом, відповідно до якого місто переходило у власність Юрія Наримунтовича на 2р. без права відбудови замку. Очевидно, що він тоді перебував в занедбаному стані. 1354р. Кременець уже під польським володінням. Відповідно до грамоти 1366р. між польським королем Казимиром та литовськими князями Ольгердом, Кейстутом, Явнутом та Любартом під польську зверхність перейшла південно – західна частина Луцької землі /Кременець, Олесько, Перемисль/, а місто з замком перейшло у володіння Олександра Коріятовича. В 1370р. король Казимир помер, Олександр Коріятович відправився в Краків на похорони. Тоді Кейстут і Любарт, скориставшись його відсутністю, захопили Володимирський і Кременецький замки. Сам замок перебував у такому важкому стані, що Казимир Великий, помираючи, заповів значну суму грошей на його ремонт. Чи були вони використані,- невідомо.

Відповідно до угоди між Казимиром III та королем Угорщини Людовиком Анжуйським після смерті першого дві держави об’єдналися. Злиття як такого не відбулося через опір польської шляхти, але угорські старости з гарнізонами під 1377р. згадуються в Олесько, Лопатині, Городило, Перемислі, Снятині, Кременці. Розуміючи, що їм не вдасться утримати свої позиції, угорські воєводи продають у 1382р. названі міста Любарту Гедиміновичу. 1386р. місто переходить у власність Федора Любартовича. Під час боротьби між Ягайлом і Витовтом Кременець певний період часу був під контролем останнього, а 1392р. за умовами другого перемир’я між ними Кременецька волость була передана Скиргайлу /брату Ягайла/, як відступне за Полоцьк. 1394р. по смерті Скиргайла, Кременець було передано Корибуту. З 1396р. замок потрапив у власність князя Литовського Витовта, який посадив у замку польський гарнізон та старосту поляка.[4]

1399р. вперше перехрещуються долі опального /а пізніше Великого/ князя Литовського Свидригайла та замку. Маючи на авантюрну вдачу, авторитет серед українських князів та боярства,які прагнули відновити свої позиції у державній системі Великого князівства Литовського, Свидригайло був небезпечним Великому князю Литовському Витовту /між іншим двоюрідному братові/, що і призвело до його увязнення в мурах Кременецького замку. Тут родовитий вязень пробув 9 років, поки 1408р. його прихильники під приводом Федька Даниловича та Дашка князя Острозького на страсний четвер не пробралися у замок,де знищили залогу і старосту Конрада Фалькенберга та звільнили Свидригайла.[28]

Наступ Витовта на православя, посилення ним централізації влади призвело до посилення сепаратичних тенденцій української та білоруської шляхти. Сам Великий князь Литовський за життя давав їм раду, але після його смерті 1430р. руське боярство підняло голову, і лідером їх боротьби став саме Свидригайло. Розпочавши боротьбу за великокняжий стіл, він вже в перші часи по смерті попередника опанував Збараж, Кремінець, Олесько.[4] З цих міст 1431р. було сформоване ополчення під проводом Сенька Романовича. Двохтисячний польський каральний загін Петра Шафранця, Петра Мединського, Дереслава Властовського, Григорія Кердеєвича намагалися захопити замок, але все закінчилося плюндруванням околиць.[28]

Свидригайло, висунутий на хвилі боротьби в лідери, явно не справлявся із своїм призначенням: відсутність організаторських та військових здібностей доповнювалася, на думку Михайла Грушевського, психічною неврівноваженістю. 1434/35/р., Федір кн. Острозький, ображений за незрозуміле увязнення Свидригайлом, передав польській короні Кременецьке староство та Поділля, за що він і отримав перше у свою власність. Незважаючи на катастрофічну поразку руського боярства під Вількомиром 1435р. від польсько-литовського війська , навесні 1436р. Луцьк, Кремінець та майже все Поділля знову визнало владу Свидригайла. Провідником руху став Івашко Монивидович.[4] Зрештою Свидригайло зазнав поразки, а з ним і останні спроби руського елементу відіграти вагому роль в житті Литовського князівства. Волинь залишилася у складі Литви, а Кремінець, отримавши від Свидригайла 1438р. Магдебурзьке право та війта-німця Юрка з Бузька[28], став одним із трьох повітових міст регіону поряд із Луцьком та Володимиром.

З останньої чверті XV ст. наш регіон, як і решта українських земель, став ареною руйнівних татарських нападів. Навесні 1497р. татари зруйнували весь повіт, але князю Острозькому вдалося відбити чотириста полонених біля Полоного. У 1500р. 15-ти тисячна татарська орда знищила місто, а околиця довгий період часу лежала пусткою. Наскільки проблема татарських нападів була актуальною та злободенною свідчать акти поч. XVII ст. 1615р. Сигізмунд III Ваза видав «екологічну» вказівку про заборону вирубувати ліси в Кременецькому повіті, так як вони виконували захисну роль для місцевого населення при татарських набігах.[28] Після катастрофи 1620 р. під Цецорою польський сейм виніс постанову «…Кременець прилеглий до кордонів ворога, а так, як він належить до Речі Посполитої, прихиляючись до старого права про озброєння замку, стрільбою, порохом, людьми та іншими речами, які належить для оборони, згідно думки гетьмана мусимо дати».[27] Саме ці трагічні події визначальною функцією міста зробили оборону, а економічне життя ледь жевріло. XVI – пер. пол. XVII ст. це період інтенсивного будівництва та відбудови замків, які мали заступати шлях татарам і складали цілі оборонні лінії: перша – вздовж ріки Серет: Заложці, Тернопіль, Микулинці, Теребовля, Янів, Буданів; друга – Кременець, Збараж, Токи, Сатанів, Гримайлів, Гусятин; третя – Олесько, Поморяни, Бережани.[10]

Будучи державною власністю, замок отримав щедрі субвенції, за рахунок чого перетворився на одну із найпотужніших оборонних споруд українських земель того часу.

Замок як архітектурна споруда

Сприятливе природне та стратегічне розташування Замкової гори створювало всі умови для розбудови на ній укріплень, які б контролювали шлях на Волинь з півдня та сходу. Найбільш ранні знахідки із Замкової гори датуються IX., а вже в XI-XII ст. тут розташовувалося слов’янське городище. На основі археологічних досліджень, встановлено, що первісний двір замку /дитинця/, був у чотири рази менший від сучасного /62х52 м/ і займав західну частину гори, маючи у плані неправильну форму. З напільної сторони кам’яна стіна, товщиною біля двох метрів, тягнулася прямою лінією від кромки до кромки гори, а в іншій частині повторювала контури мису. На схід від нього було розташоване місто, обнесено частоколом(1).

На місці зруйнованого 1261р. городища, найраніше ніж 1290 і 1340рр., почав формуватися комплекс споруд, які сформували відомий нам замок. За відсутності писемних памяток(Галицько-Волинський літотис уривається на 1290р.), про будівельні роботи у Кременці часові рамки встановлені на основі порівняння, аналогії та аналізу. По-перше, готичний стиль, притаманний для будівель замку настав на українських землях з кінця XIII ст.; по-друге, більшість спеціалістів проводять спорідненість у способі будівництва, будівельному матеріалі та стилі Кременецького та Луцького замків, причому останній формувався на традиціях Кременецького (про це свідчить використання ломаного вапняку для будівництва Луцького замку, який, ймовірно, з Кременеччини доправляли по Ікві і Стиру до Луцька; відсутність у нижньому і середньому ярусах бійниць; простота, скромний декор).[28] По-третє, князь Волинський Мстислав Данилович літописцем відзначався як схильний до будівництва. Найвагомішим доказом є те, що в період подій 1340-1390х рр. замок уже був, хоча, в занедбаному стані. В актах за 1372р. Кременець названий окружним містом з добавкоюarx, тобто замок з укріпленням[26]

Комплекс споруд Кременецького замку(за всіма своїми функціями та призначенням характеризувався як фортеця, але загальноприйняте поняття сформувало уявлення про даний комплекс споруд як замкове. Ймовірно це було пов’язано із традицією повязувати фортецю із наявністю конкретного власника та її багатофункціональністю) формувався за всіма канонами традицій середньовічного архітектурного замкового будівництва. Самим своїм розташуванням на горі він мав дві користі: замок був ізольований від міста(до стін замку не діставала гарматна стрільба з міста), але одночасно, нависаючи над ним, добре контролював його. Подібне розташування також характерне для Мукачева, Хуста, Олесько. До крутизни схилів додавався став між горами Замкова та Черча і заболоченість вздовж русла Ірви.

В основі планування характерні такі риси як:

1. асиметрія архітектурних композиційних обєктів

2. нерегулярне розпланування

3. зручне розміщення на рельєфі

4. доцільний зв’язок між окремими спорудами(7).

Детальна характеристика Кременецького замку зафіксована у люстраціях XVI ст., що являла собою періодичний /відповідно до ухвали сейму(станово-представницького органу влади Речі Посполитої) 1562р. через кожних 5 років/ опис державних маєтностей та складався чиновниками-люстраторами або люстраційними комісіями, які виконували водночас ревізорські функції. Важливими для опису замку є люстрації 1542, 1545, 1552 та 1556рр., які проводилися за часів володіння ним польською королевою Боною Сфорца, дружини польського короля Сигізмунда II Старого.

Вагому роль в обороноздатності замку відігравав підхід до замку.. Він був можливий лише із східної сторони і являв собою греблю або шию довжиною 176 сажнів (304м ) та шириною 4 сажні (7м)(1545, 1556рр.)

Від греблі територія замку була відділена ровом через всю гору глибиною 5 сажнів ( 9 метрів)( 1552р.)

До замку з греблі можна було дістатися через два деревяні мости. Довший був поділений на городні, за які відповідали власники маєтків: Грицько Толмачів і Пашко Людвинський, Іван Жабокрицький; Сидір та Дашко Дедеркальські, 5 городень (будовані князем-єпископом на свої кошти, а потім передані на Кузьминську волость та маєтки князя Заславського, князя Василя Константиновича Острозького, княгині Ільїни, князів Збаразьких) занедбаних, через неможливість визначити дійсний статус власника, Богдан і Гневош Лідихівські, Гаврило і Міхно Лосятинські, князь Дмитро Вишневецький, Іван Болбас, Санько Андрузький, Василь Нікітич, Боговітановичі, Івашко Бережецький, Гаврило Готський, Панько Мінкович, Сенюта, Федір Корницький, Василій Єрмолинський, Петро Денискович, Андрій Кунівський, Семен Цат, Войня, Іван Богушевич, князь Іван Массалький – всього цей обов’язок був покладений на власників 16 городень.

За самим змістом люстрації випливає, що під самим мостом знаходилися город які були призначені для зберігання дорогого ні, які були призначені для зберігання дорогого Довжина моста – 44 сажні (76м ), ширина 3 сажні ( до 7м ). Взагалі опис моста відповідно до люстрації 1545 року містить деякі суперечності. За змістом люстрації випливає, що городні , які були призначені для зберігання дорогого майна навколишніх землевласників. Одночасно виведення їх за межі укріплення виглядає взагалі нелогічним, адже вони могли стати легкою здобиччю ворогів. Відповідь напевно треба шукати у деяких моментах опису 1545 року, де вказується, що будівництво нового моста та відповідно городень під ними розпочалося за старостування князя-біскупа Януша в 1533-1536рр. одночасно із початком реалізації його плану по споруджені четвертої башти перед мостом на «шиї»,що створило б умови для захисту городень. Саме припинення робіт по спорудженні додаткового захисту і призвело до того, що стан моста був незадовільний через небажання багатьох землевласників брати участь у ремонтних роботах адже вони з того не мали жодної вигоди. Водночас люстратори 1545р. відмічають скаргу місцевої шляхти на незручний заїзд до замку по мосту, і тому були згідні, за наявності дозволу, скинутися на будівництво постійного кам’яного мосту до Червленої башти (як колись), або і на місці старого дерев’яного, який вів до Надбрамної башти. Спонукало до цього незручність захисту моста та відсутність міцного дерева для ремонту, так як за князя-єпископа Януша, дерево брали за 6-8 миль від замку. Зразу за вїзним мостом на бастіоні розташовувалася велика городня для гарнізону, побудована біскупом Янушем.

Малий міст був на забезпеченні зі сторони кременецьких міщан.

Вхід у фортецю вів через Набрамну(Надворотну) вежу, яка являла собою двохярусну споруду з арочним готичним проїздом у формі гострого луку, що було традиційним для перших Ягелончиків. Вихід був на сторону гори Черча. За ст. Януша вежу надбудували з каменю, зробили горниці та погреба. Староста Дахно підняв її вище та вивів дах ковпаком. У вході в стіні зроблено нішу, де знаходився воротний.

Черлена башта розташовувалася виходом на греблю, первісно це був єдиний вхід у замок та напевно і єдина вежа. Після побудови Надбрамної вежі, ворота практично замурували, і залишили неширокий вхід. За старости Фальчевського було виведено дах, покритий гонтами(деревяною черепицею). На жаль, ця башта не збереглася, і детальнішої характеристики дати неможливо. Третя вежа Над новим домом, знаходиться на західному мисі гори, контролюючи три сторони та місто, була збудована за князя Януша, а до того на її місці була лише стіна. Сама башта мала три поверхи. Стіни та перекриття в основі були деревяні, обмуровані каменем. У підвальному приміщенні по обох сторонах знаходилися дві пивниці, посередині, у трьох коморах, зберігалися запаси пороху і селітри. На другому поверсі розташовувалася світлиця, сіни та чулан. У стінах третього поверху були бійниці для гармат. За того ж старости Януша розпочалися роботи на будівництві перед входом до замку четвертої вежі, щоб краще контролювати замкову шию: було закладено фундамент та роботи не була завершена.

Проміжок між вежами був сполучений стіною товщиною 2-2,3м та висотою 8м, збудованою, як і башти, з каменя-вапняку, очевидно, за традиційним для того часу тришаровим способом – закладалися дві лицьові сторони і середина забутовувалася камінням (7, ст.116). На оборонному мурі в перші часи були набудовані зубці – мерлони (бланки) із-за яких оборонці вели обстріл з метальної зброї(висота-2м, ширина-1,8-2,8м, глибина стіни 0,5м). В середині зубця робився отвір для стрільби в ріст людини. З розвитком вогнепальної зброї бланки замінив парапет - простір між зубцями замуровано. По внутрішній окружності стіни були деревяні обланки - критий поміст, справність яких була на відповідальності власників городень. За ст. Фальчевського вздовж обланків припасовані дерев’яні труби, покриті смолою для збору дощової води, яка зливалася у кам’яну цистерну.

За старостування Януша була зроблена спроба зміцнити стіну зі сторони гори Черча, як найбільш вразливого місця. Попід стінами викопано рів, а землю насипано під стіну на сторону гори Черча. З внутрішньої стіни, князь-біскуп сподівався зробити кам’яні підпори – контрскарпеми, які б укріпили її міць.

Зі сторони шиї згадуються два бастіони: один при вїзді до Надбрамної вежі, інший – від Черлених воріт до повороту стіни на південний схил гори. Бастіони давали можливість кращого обстрілу ворогів на місцевості. Залишків їх не залишилося, та і відомості про них досить скупі(їх земні контури чітко видно по плану, зробленого в ХІХ ст..). Очевидно, що вони не мали традиційного характеру та схеми бастіонних споруд.

Вздовж усього внутрішнього обводу стіни стояли городні землевласників, які мали в околицях Кременця свої маєтки. Вони являли собою деревяні кліті , де зберігалося їх майно з огляду постійної небезпеки татарських нападів.

За Черленою баштою за Януша на кошти Кузьминської волості на камяній стіні на одному бастіоні були споруджені 4 городні, оброблені і покриті дошками, до яких зроблені драбини на землю. Дах городень використовувався як місце для гармат для оборони шиї та мосту.

Від державних городень далі простягалися приватні городні в .такому порядку:

- князя. Заславського з маєтків Двірця та Білогородки;

- дві городні княжни. Ільїни з маєтків Паньківець, Дідковець, Шельвава;

- спільна городня Грицька Сенюти з Ляховець, Семенова та ін., Василя та Юхна Єрмолинських з тих же маєтків;

- дві городні кн. Дмитра Вишневецького (Тараж, Комарин, Крутнів, Лопушне);

- дві городні Боговітіновичів (Шумбар та його присілки);

- дві городні Вайни та Івана Богушевичів з Шумська, Пигась та присілків.

Відмічається, що ці городні в занедбаному стані та відсутні обланки на стінах.

Далі:

- Сидора, Дашка, Нестора і Андрія Волкавських з Дедеркал;

- Грицька Толмачевича з Бірок, Павла Людвищенського з Людвищ, Івана Жабокрицького з Підлужиська і Лепесівки (також занедбана);

- дві городні Федора з братами з Андруги, Опанаса і Федора Лукаш з Андруги (іншої), Юхна Тороканівського із Стряклова, Міхна Лосятинського з Пашківець, Демяна, Левка з Мінкович;

- Яцка та Івашка Бережецьких з Бережець, Єрофія та Гаврила Гостських з Почаєва та Савчиць і Івана Хребтовича з Туриці;

- князя Матвія Четвертинського з Антоновець, Стіжка, Залісець, Угорська, Тилявки;

За баштою Над новим домом порядок городь такий:

- князя. Івана Массальського-Муньчи з Онишківець та присілків;

- князя Василя Константиновича Острозького;

- земян Мокрецьких;

- князя Косьми Заславського (Білгородка, Двірець та ін.);

- дві городні князя Острозького (Птичі, Студенка, Білгородка);

- Грицька Сенюти, Василя Єрмолинського, Федора Корницького з Ляховець, Семенова та Корниць;

- князя Дмитра Вишневецького (Підгайці, Кушлин, Окнин);

- Івана Болбаса (Розтоки, Поріччя);

- Семена Цата (Радомль та Борщівка);

- Михайла Лосятинського з братами та Яська Лідихівського;

- Петра Денисковича та Андрія Куневського з Берега та Верби;

- Гневоша Єловицького з Камяниці, Туристовича та ін.

Остання городня примикає до башти над воротами (1545р.). Всього у замку було 33 городні: 25 добрих і 8 недокінчених (1542,1545р.), а у 1552р.-34 городні. Власники городень відмічають погані умови збереження через відсутність ставень у вікнах в стіні, що приводить до їх затікання.

За кн. Януша було збудовано 9 амбарів(сховищ) для зберігання продуктів для замку; при чому дахи зроблено так, щоб на них можна було поставити гармати. Станіслав Фальчевський вздовж дахів амбарів та бланків замкових зробив дерев’яні труби, вкриті смолою для збирання дощової води, яка зберігалася у мурованій з каміння цистерні, обшитій дошками та осмолені (1545р.). Взагалі проблема питної води в замку під час облоги стояла досить гостро. Староста Януш почав бити криницю, але прорубавши у скелі 18 сажнів (30м), він був змушений припинити роботу.

З ліва при вході у напрямку до Червленої башти попри стіну розташовувався будинок на підклітях з міцного дерева, збудований за старостування Януша, за Фальчевського накритий та Герцика оштукатурений. Внизу знаходилася велика світлиця довжиною 3 сажні(5,5 м), на п’ять вікон, та комірчина з виходом до башти, зверху світлиця мала на три вікна, над світличкою кімнатка без вікон та світличка з піччю та комином. З будинку до верху Надворотної башти вела драбина.

На території замку знаходилися і інші службові та адміністративні споруди: пекарня; в’язниця; кухня; сажна(курник) при мурі; будинок із світлицею з піччю, при ній кімната з виходом, ганок, коміркою сторожа, сіньми перед світлицею та двома підвалами і двома пивницями.

В люстрації 1552р. згадується церква св. Архистратига Михайла. За переказами збудована вона на початку XIII ст. старостою Гаврилом Петровичем Дениском - Мокосійом в память про рідного брата Михайла. Але очевидно, що з XIII ст. до середини XVI ст. ця церква простояти не могла, хіба що залишилася на стародавньому місці. Зруйновану, внаслідок подій 1648р., церкву намагалася відновити волинська шляхта, про що згадується в інструкції 29 серпня 1669р. по причині коронації Михайла III Корибута Вишневецького, але все залишилося на папері.За архітектурним стилем вона була споріднена із церквою в селі Зимне біля Володимир - Волинського. Ймовірно, церква знаходилася попри стіну, яка була зорієнтована на гору Черчу, тому що ще в 70-х роках XIX ст. тут був кам’яний хрест, а в 1920-39рр. був дерев’яний хрест. Хоча інші дані свідчать, що вона була посередині(різність даних розташування зумовлене недомовками – вона була попри стіну майже на середині між Надворотною вежею та Над новим домом. .

У звязку із прагненням кн. Януша укріпити стіну до гори Черчі у люстрації 1545р. згадуються скарги зем’ян, що в наслідок цих робіт були занедбані їх будинки, розташовані на території замку. Отже, очевидно, до 30-х рр. XVI ст. в замку були і жилі приміщення зем’ян.

Військова справа

Жодні укріплення не могли стримати натиск ворога без наявності потужного та добре озброєного гарнізону. На початках основу польського війська становило посполите рушення, та його збір був затяжним і замки потребували постійного війська. Тому ядро становили найманці, які були в залозі Кременец